Урок за 31.03
Зробити
вибірковий конспект у зошитах (вибір найголовнішого).
Детектив
як жанр літератури, його характерні ознаки, жанрове розмаїття детективів
Детективний жанр дуже популярний серед читачів, але на
уроках світової літератури ми вперше знайомимось із такою літературою. Розвиток детективного жанру в світовій
літературі. На сьогоднішній день одним з найпопулярніших
жанрів є детектив. Як стверджує М.Коен, детективи домінують серед
книг, які вийшли в світ протягом більшої частини ХХ
століття. Також він вважає, що у 1950-і роки детектив випереджав
інші жанри . Що ж це за жанр і як відбувалося його становлення?
Літературознавці виділяють таки види детективів:
-
психологічний,
-
історичний,
-
іронічний,
-
фантастичний,
-
політичний,
-
шпигунський,
-
кримінальний.
Для
допитливих. Є інший
поділ на види:
- американський, гангстерський (крутий) детектив
(Р.Чандлер);
- французький «м’який” соціально-психологічний
(Ж.Сименон);
- побутово-таємничий (Ч.Діккенс);
- авантюрно-поліцейський (М.Леблан);
- чорний детектив (Д. Чейз, К.Браун);
- радянський міліцейський (О.Марініна);
- судово-процесуальний та адвокатський (Е.С.Гарднер);
- іронічний чи пародійний ( І.Морен);
- інтелектуальний (Е.А.По, А.Крісті, А.Конан Дойл).
Проте історію
детективного жанру можна простежити з глибокої давнини. Його елементи виявляють
у Біблії (в історії Каїна та Авеля маємо злочин, убивцю, жертву,
причину злочину, докази, спробу приховати
злочин, навіть знаряддя вбивства;
цар Соломон влаштовує
психологічну пастку псевдоматері тощо).
Історія детективу як жанру починається тоді, коли в
англосаксонських країнах сформувалася дійова система дотримання суспільного
порядку. В Англії це сталося на початку ХІХ ст., а вже в середині
цього століття вийшли в світ перші класичні зразки: між 1840 і 1845
роками Едгар Алан По створив п’ять новел, в яких викладені фундаментальні
принципи детективу:
- детектив-аматор, ексцентричний, з
оригінальними манерами; він перевершує поліцію у вмінні спостерігати й
узагальнювати; він має товариша, який розказує про нього;
- каркас сюжету: злочин – дедуктивне
розслідування – розкриття – покарання злочинця;
- сюжетні ходи: вбивство в закритій
кімнаті, екскурси в психологію, помилково підозрювана людина, нестандартне
вирішення проблеми, формула “найочевиднішого місця”, ланцюжок хибних доказів,
вбивця – найменш підозрюваний
персонаж;- злочин розкривається за
допомогою роботи інтелекту;
- два «золоті» правила детективу:
коли виключені всі варіанти, крім одного, іноді найнеймовірнішого, він і є
істинним; чим складніше справа, тим простіше її розв’язання;
- можливість застосування методів
дедукції до реальних злочинів.
Наступною віхою в розвитку англійського детективу
стала публікація “Етюду в багрових тонах” А. Конан Дойла у 1887 році.
Автор зосередився на тому, чого Е.А. По торкнувся лише поверхово: власне
процесу дедукції, який дозволяє досягти високих результатів на бідному
матеріалі. Він також ввів значну кількість побутових деталей; уреальнив,
наскільки це було можливо, Шерлока Холмса (на відміну від напівфантастичної
фігури Огюста Дюпена – героя детективних новел По).
Антиподом англійця Шерлока Холмса став француз Арсен
Люпен, в образі якого Морис Леблан втілив узагальнені риси французького
характеру. В галузі детективної практики нововведеннями М. Леблана стало:
перетворення дії на розслідування, прискорення темпу розповіді, розширення
переліку основних ситуацій сучасних детективів (оповідач-злочинець, загадки
зачиненої кімнати, віртуозний ланцюжок дедуктивних висновків).
Сучасну історію детективу дослідники відраховують від часу появи
«логічних оповідань» Е.А. По «Вбивство на вулиці Морг» (1841), «Таємниця Марі Роже»
(1843), «Украдений лист»
(1844), спільним героєм яких був
перший знаменитий детектив Огюст Дюпен. Деколи до зразків детективного жанру
зараховують ще дві новели По: «Золотий жук» (1843) і «Ти єси муж,
який сотворив сіє» (1844).
Сьогодні одне із провідних місць у
творчості багатьох авторів посідає так званий
«історичний детектив»
– жанр, що дозволяє відкрити читачеві
невідомі до цього часу
факти і теорії та назавжди причарувати його
історичними таємницями. Історичним детективом нового покоління став роман італійського
вченого, історика
середньовічної літератури, критика та есеїста, професора
Болонського університету Умберто Еко
«Ім’я рози» (1980).
1.
Словникова робота. Записи
в зошити.
·
Детектив (англ. detective —
агент розшуку, лат. deteсtіо — розкриття) — жанровий
різновид пригодницької літератури, передовсім прозові твори, в яких
розкривається певна таємниця, пов'язана зі злочином.
·
Дедукція - (Від латинської deduco – відводжу, виводжу) –
метод дослідження, за яким окреме (
деталь, факт) пізнається на основі
знання загального ( кінцевого) результату.
·
Дедуктивний
метод — спосіб
дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних
положень (аксіом, постулатів, законів). У літературі його започаткував Е. По.
·
Інтрига – потаємні, переважно
непорядні, дії, вчинки, спрямовані на досягнення якої – небудь мети.
·
Пергамент — спеціально оброблена
шкіра молодих тварин. До винайдення паперу — матеріал для писання.
·
Криптограма — напис, виконаний
тайнописом, зрозумілим тільки для обізнаних із ним.
2. Таблиця. Записи в зошити.
Елементи твору
|
Характеристика
|
||
Тема
|
Таємниця, злочин
|
||
Сюжет
|
Процес розслідування, розгадування
таємниці
|
||
Герой
|
Вигадана розумна особа, яка розгадує
таємницю
|
||
Стиль
|
Інтелектуально-ігрове начало (гра з
читачем), стислість описів, виразність деталей, увага до найменших дрібниць
|
||
Пафос
|
Боротьба добра і зла з обов'язковою
перемогою добра (істини) над злом (лжею)
|
||
Едгар
По говорив: «Історія накопичення людських знань безперервно доводить одне:
найбільшим числом найцікавіших відкриттів ми зобов'язані супутнім, випадковим
або непередбачуваним обставинам». І ми в цьому переконались, читаючи
оповідання «Золотий жук». Саме завдяки випадковим, непередбачуваним обставинам
Легран знайшов скарб. Як ми вже говорили, Едгара Аллана По вважають
основоположником детективного жанру. Але з точки зору літературознавців твори
По є лише попередниками детективів у класичному розумінні. Насправді у детективних
новелах письменника багато елементів пригодницьких творів. Едгар По вивів
власну формулу детективного оповідання. Давайте познайомимось з нею. У вас
вона є на інструкційних картках. Запишіть формулу до зошитів.
Формула детективного оповідання.
1.
В основі оповідання - розкриття таємничих обставин, за
яких було здійснено злочин.
2.
Розслідуванням займається детектив-непрофесіонал.
Поруч з ним - друг-оповідач.
3.
Мають бути викладені умови розкриття таємниці. Нишпорка,
приступаючи до розкриття таємниці, знає стільки ж, скільки й читач, і немов
викликає читача на змагання.
4.
Розгадка таємниці завжди має дивувати.
5.
Автор використовує принцип «очевидного - незвичайного»,
тобто найтаємничіше має найпростіше пояснення.
6.
Підсумкове пояснення, яке відбувається у кабінеті
нишпорки, нагадує лекцію.
Головні ознаки
літературного детективу:
-
наявність таємниці, пов’язаної із
злочином;
-
головний герой - детектив;
-
наявність друга і помічника сищика;
-
злочинець – майже завжди одинак;
-
серію доказів читач отримує одночасно із
головним героєм;
-
мотиви злочину – найчастіше гроші, влада,
страх;
-
сюжет детективу – шлях розслідування
злочину;
-
передбачуваність фіналу;
-
зло карається.
Немає коментарів:
Дописати коментар