Костянтин Симонов

Костянтин Симонов

Вірш «Чуєш... Ти чекай мене...»

Чуєш... Ти чекай мене,

Над усе чекай,

Коли смуток огорне,

Жовтий дощ стіка...

І в спекотну каламуть,

В заметіль, у сніг,

Коли інших вже не ждуть,

Вже й забувши їх...

І коли листів нема

Із далечини...

Інші вже не ждуть дарма —

Стомлені вони...

Повернуся, тільки жди

І не зич добра

Тим, хто каже: «Далі йди,

Вже забуть пора»...

Хай повірять мати й син,

Що нема мене.

Друзі втішаться отим

«Було й промине»...

Сядуть в коло при вогні

І ковтнуть вина

На помин душі. Та ні,

Ти чекай одна.

Ти чеканням повернеш

Із смертельних лав.

«Поталанило. Еге ж!» —

Скаже, хто не ждав.

Не дано збагнути їм

В літо вогняне,

Як чеканням ти своїм

Вберегла мене.

Як вцілів я, вижив як,

Знаємо без слів.

Просто ти чекала так,

Як ніхто не вмів.

Переклад Ю. Гончаренка

https://www.youtube.com/watch?v=jVMhbFY9eL4&list=PLg6RJF3TvTZLWf_ZMgCsDlnafPIU65jpb&index=27&t=0s