Із лірики європейського бароко.
Джон Донн (1572–1631).
«Священні сонети» (19-й сонет «Щоб мучить мене…»). Напруга почуттів ліричного героя. Символіка. Поетична мова.
«Священні сонети» (19-й сонет «Щоб мучить мене…»). Напруга почуттів ліричного героя. Символіка. Поетична мова.
Прочитати статтю за підручником
с. 233-235.
Вивчити поезію
напам’ять: Джон Донн «Щоб мучить мене…»
Ознайомитися з матеріалом, зробити стислий конспект виділеного тексту.
Однією з
вершин творчості Джона Донна вважають цикл сонетів La Corona (біля 1607 – 1609 р.) і «Священні сонети».
«Священні сонети» або «Доброчесні сонети» – це
19 сонетів, 16 з яких написані в 1609 – 1611 рр., останні 3 – після 1617
р.
Тема цього циклу – усвідомлення людиною невідворотності смерті, подолання страху смерті і
набуття нею безсмертя.
Сонет (італ.sonetto, від лат.sonus: звук) – ліричний твір
твердої строфічної форми, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного
або шестистопного ямба, тобто двох відкритих чи закритих катренів із
перехресним римуванням і двох траверсів (терцетів) тернарного римування з
основною схемою abab abab ccd eed, хоча можливі й інші варіанти: abab abab cde
cde тощо. Французька форма сонета
відрізняється від італійської тим, що в катренах кільцеве римування, а в
терцетах три рими: абба абба ссд еед. Найбільшого поширення набула англійська форма сонета через спрощену
схему, пов’язану зі збільшенням числа рим: абаб сдсд efef qq. За змістом сонет
передбачав певний послідовний розвиток думки: теза – антитеза – синтез –
розв’язка.
Природа сонета має
унікальні особливості: цей жанр налічує значну кількість типологічних
різновидів: класичний, вільний, неправильний, хвостатий, безголовий, напів
сонети, перевернутий, кульгавий, рамковий, кострубатий, сонет з кодою, сонет з
одним катреном, сонет-акровірш, сонет-байка, сонет-діалог тощо. Його
експресивна структура здатна утворювати інші модифікації: «сонети-романи»,
повісті, драми, вінки сонетів.
Віршовані твори
створені в новаторській для поезії того часу формі драматичного монологу.
Внутрішній розлад
героя – головний мотив творів Донна. Поета приваблюють складні почуття
протиріч, боротьба емоцій, напруженість, а тому
антитеза – головний композиційний прийом. Характерною для поезії Донна є музичність, скритість метафор і порівнянь –
все це нагадує манеру багатьох поетів Італії та Іспанії.
Дж. Донн як
поет дуже складний, а часом і трохи загадковий. Його вірші абсолютно не
вміщуються в рамки готових визначень і немов навмисне дратують читача своєю
багатозначністю, несподіваними контрастами і поворотами думок, поєднанням
тверезо-аналітичних ідей із сплесками пристрастей, постійними пошуками і
постійною незадоволеністю. Це поет, який поєднував у своїх віршах не поєднане,
наприклад, техніку, математику, астрономію із духовним. Це поет-урбаніст, який
у своїх віршах використовував повсякденну лексику, писав про життя людей у
містах. В поезії він передає складний внутрішній світ людини ( у цьому схожість
його із Шекспіром). Визначним його надбанням є використання парадоксального у
своїх віршах, саме тому його відносять до поетів-метафізиків.
В архіві
Джона Донна збереглася велика кількість рукописів. В основному це проза –
трактати, есе, проповіді, хоча в історію англійської культури він увійшов як
основоположник філософської любовної лірики.
Донн – це бароковий
поет, у його поезії поєднано містику і сакральне, він звертався до янголів,
Бога, Богоматері, оскільки світ доби Донна – це
світ, у якому сакральне і містичне поєднання в один ланцюг.
Немає коментарів:
Дописати коментар