Історія написання твору
Всесвітньо
відому слави принесли йому пригоди чудової дівчинки Аліси.
У 1855 році
він познайомився з дівчинкою Алісою Ліддел, донькою декана коледжу Генрі
Ліддела. Їй тоді було три роки.
4 липня 1862
року, кажуть, день був сонячний, вдалий для пікніка. В Англії дуже люблять
влаштовувати пікніки, такі заміські прогулянки: де-небудь на узліссі сідають в
тіні дерева, виймають з кошиків бутерброди, пляшки з соком, фрукти. Навіть
звичайний хліб стає на свіжому повітрі надзвичайно смачним. І ось Доджсон разом
зі своїм колегою і трьома сестричками Ліддел (Лоріні було 13, Алісі – 10, Едіт
– 8) пливли на човні Темзою. Аліса просила розповісти казку. Він почав щось
вигадувати, щоб потішити дітей. А під час прощання Аліса раптом сказала:
«Містер Доджсон, мені б дуже хотілося, щоб ви написали для мене про пригоди
Аліси».
Він просидів
усю ніч, записуючи в зошит усі нісенітниці, що прийшли в голову. Отак і
з’явилася казка про Алісу, перший екземпляр якої він згодом переписав для Аліси
від руки і прикрасив його 37 власними малюнками
та спеціальною римованою присвятою. Вона завершувалася такими словами:
Алісо, прошу, пам’ятай Казки до сивини.
Ти у скарбничку їх збирай, куди ховаєш сни.
Немов гербарій зберігай, чекаючи весни.
Казку про
пригоди Аліси в Країні Див читають люди різного віку, вона і сьогодні викликає
неоднозначну оцінку, але нікого не залишає байдужим. Її екранізували 40 разів, починаючи з 1903 року.
За казковим
королівством, зображеним Льюїсом Керролом, ми бачимо Англію «вікторіанської»
доби. Так називали період правління королеви Вікторії: 1837–1901 роки з досить
жорстокими законами, несправедливим, а іноді й безглуздим судом, абсолютною
королівською владою, коли в англійському суспільстві панували лицемірство,
сувора мораль. За тих часів дітей привчали стримувати себе у всьому – у
почуттях, емоціях, вчинках; вони повинні були говорити правильною мовою, грати
в тихі ігри, не заважати дорослим.
Королівський
двір у казці постає у вигляді колоди карт. У карти, як відомо, грають, їх
тасують. Отак і королева на свій розсуд грала своїми підлеглими. Тобто життя –
це складна гра, в якій завжди одні виграють, а інші програють…
Льюїс Керрол
зобразив у книжці звичаї та традиції англійців. Наприклад, вечірнє чаювання о
17:00 увійшло в традицію саме за часів королеви Вікторії. У казці ми прочитаємо
про «божевільне чаювання». Англійці
полюбляють гру в крокет (дерев’яні кулі
проганяються через невеличку браму із дроту.) У 8-му розділі казки йдеться про
гру в крокет у королеви. Всім відомо про англійську вишуканість, охайність. У
повісті ми побачимо Білого Кролика у рукавичках та жилетці…
Немає коментарів:
Дописати коментар