Павло Тичина «Гаї шумлять...»

Павло Тичина. 

Мелодійність вірша П. Тичини «Гаї шумлять...».

Велика майстриня Природа створила всі пори року прекрасними, казковими. Разом із майстром чарівного поетичного слова П. Тичиною ми продовжуємо знайомство із світом диво-майстрині. Душею й серцем П. Тичина довгі роки служив музиці — і вона щедро нагородила його за вірне й незрадливе служіння: влилася в поетичні рядки митця, зазвучала на повну силу, щоб полонити усіх, хто ввійде у Храм його Слова. Ступимо ж і ми на поріг цього Храму, щоб відчути цей божественний барвозвук — голублячий, ніжнотонний...
Молодий поет П. Тичина довго не міг звикнути до міста. Літо 1913 він провів у рідних Пісках. Кожну вільну хвилину використовував для прогулянок по улюблених місцях. Вони сповнювали його чутливе серце радістю, світлою насолодою. Тоді і народилася
поетично-живописно-музикальна замальовка «Гаї шумлять».

Вивчіть напам’ять 1 вірш Павла Тичини (на вибір)

«Гаї шумлять...»

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.

Гей, дзвін гуде — 

Іздалеку.

Думки пряде —

Над нивами.

Над нивами — приливами.

Купаючи мене,

мов ластівку.

Я йду, іду —

Зворушений.

Когось все жду — 

Співаючи.

Співаючи — кохаючи

Під тихий шепіт трав 

голублячий.

Щось  мріє гай —

Над  річкою.

Ген неба край

Як золото.

Мов  золото — поколото,

Горить-тремтить ріка,

як музика.

Аналіз поезії «Гаї шумлять»

Жанр поезії: пейзажна лірика.

Тема твору : оспівування краси літнього сонячного дня, музику його звуків, кольорів природи.

Ідея твору : захоплення природою, що служить людині, викликає в її душі прекрасні почуття.

Основна думка твору: кожна людина може відчувати природу, коли житиме з нею в гармонії. Природа відкриває в наших душах щось нове, досі ще не відчуване.