Джон Донн Священні сонети. 19-й сонет "Щоб мучить мене..."

Джон Донн

Священні сонети. 19-й сонет "Щоб мучить мене..."

Щоб мучить мене, крайнощі у всім

Зійшлися; я — клубок із протиріч;

В душі моїй зустрілись день і ніч;

Веселий щойно — враз стаю сумним.

Впадаю в гріх й розкаююсь у нім.

Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;

Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;

Німий в мольбі, великий у малім.

Я зневажав ще вчора небеса —

Молюсь сьогодні й Богові лещу,

А завтра вже від страху затремчу —

Й набожність потім знов моя згаса.

Коли тремтів від страху я — ті дні

Спасіння, може, принесуть мені.

(Переклад Віктора Марача)

Oh, to vex me, contraries meet in one:

Inconstancy unnaturally hath begot

A constant habit; that when I would not

I change in vows, and in devotion.

As humorous is my contrition

As my profane love, and as soon forgot:

As riddlingly distempered, cold and hot,

As praying, as mute; as infinite, as none.

I durst not view heaven yesterday; and today

In prayers and flattering speeches I court God:

Tomorrow I quake with true fear of his rod.

So my devout fits come and go away

Like a fantastic ague; save that here

Those are my best days, when I shake with feare.